Хай світло від свічки у небо летить...

Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа  ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.                                                      

Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишились без зернини.

    Зерно, зерно, зернятко… Щоразу воно схиляє до роздумів. Хліб це життя. Ще в глибинах віків так уже склалося на Україні, що хліб у хаті -  це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні.

    Як можна забути, що без стихій, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?

     Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932 – 1933 р. помирало в Україні 17 людей на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення.

У Лукашівській бібліотеці до цього скорботного дня було проведено годину пам’яті і скорботи: «Свіча палала у скорботі, то був страшний навмисний голод».

Була   влаштована книжкова виставка «Хліб – ціна йому життя». Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію:

«Голодомор 1932 – 1933рр. Чорнобаївщина пам’ятає». В цій книзі також записані і спогади жителів Лукашівської територіальної громади.

Українська держава пам'ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта «Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордовані голодом.

Пам'ять про них повинна вічно жити у наших серцях.

  Запрошуємо, до нашої бібліотеки, бажаючих дізнатися  більше про цю скорботну трагедію.